к.е.н., доцент Волинського інституту ім. В.Липинського МАУП,
завідувач кафедри економіки та підприємництва
(м. Луцьк)
ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО РЕНТУ І РЕНТНІ ВІДНОСИНИ У КОНТЕКСТІ
ТЕОРІЇ ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ
Розвиток теорії ренти активізувався, починаючи з 90-х років ХХ ст., що зумовлено зміною системи економічних відносин та появою нових тенденцій, пов’язаних із рухом до постіндустріального суспільства.
Розробкою та дослідженням теорії ренти займалися вчені різних напрямків і шкіл економічної теорії у різні часи. Вагомим внеском на етапі становлення і розвитку рентної концепції стали праці класиків економічної теорії: Ф.Кене, А.Тюрго, У.Петті, А.Сміта, Дж. Андерсена, Д. Рікардо, Дж. Мілля, Н.Сеніора, І.Тюнена, В.Парето, К. Маркса, А.Маршалла.
Сучасні наукові школи також розробляють, обговорюють і приймають концепції та моделі, які дозволяють вирішувати проблеми вилучення і розподілу ренти.
Не дивлячись значну кількість наукових досліджень, присвячених аналізу проблем рентного регулювання, дотепер відсутні єдність поглядів на походження ренти, положення і розподіл рентних доходів.
Сутність категорії ренти розкривається під час аналізу еволюції теорії ренти, зокрема у вченнях про природу та форми ренти фізіократів (Ф.Кене, Ж.Тюрго), представників класичної економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо), маржиналістського напрямку (І.Тюнен), погляди вчених марксистської школи (К.Маркс), неокласиків (А.Пігу, Р.Коуз, А.Маршалл), а також сучасні погляди вчених-економістів (В.Міщенко, Л.Шостак).
Слово “рента” походить від пізньолатинського “reddita” і означає віддана назад, повернена. Оскільки переклад ренти з різних мов має різне значення, тому існуючі визначення відрізняються за своїм значенням. Так, з німецької рента (rente) перекладається як пенсія, з англійської (rent) – орендна або квартирна плата, з французської (rente) – щорічний дохід, який отримує власник за облігаціями державної позики.
Теоретичні підходи до сучасного розуміння сутності поняття і природи ренти закладені вченими класичного напрямку економічної теорії. Застосовуючи постулати теорії трудової вартості, А.Сміт відділив земельну ренту від прибутку і довів, що рента, як і прибуток, є результатом праці. За А.Смітом, “рента розглядається як плата за користування землею... це найвища сума, яку спроможний оплачувати орендар за даної якості землі” [1, с. 205].
А. Сміт стверджує, що рента змінюється не тільки від родючості грунту, а й від розміщення землі, незалежно від родючості грунту.
Значний вклад у розвиток теорії ренти вніс Дж.Андерсон, який пов’язував земельну ренту із теорією спадної віддачі грунту (землі).
Вчення А.Сміта та Дж.Андерсона про земельну ренту знайшли відображення у працях англійського економіста Д.Рікардо, який наголошував, що рента утворюється за таких умов, коли земельні ділянки відрізняються за родючістю і розміщенням); площі земель, кращих за якістю (родючістю і розміщенням, обмежені; земельні ділянки знаходяться у приватній власності. Виробники на кращих землях отримують, крім звичайного прибутку, додатковий прибуток, який присвоюється власником землі і становить дохід власника, тобто земельную ренту. «Рента завжди буде рівна різниці між кількістю продукту, отриманого за допомогою одинакового капіталу з однієї і тієї ж землі або із землі різної якості» [5, с. 86-95].
Теорію земельної ренти Д. Рікардо, як і А.Сміт та Дж.Андерсон, пов’язував із законом спадної родючості грунту. Д.Рікардо приходить до висновку, що рента платиться за користування землею тільки тому, що «кількість землі обмежена, а якість її неодинакова».
Подальші дослідження теорії ренти пов’язані з представниками маржиналістської школи. У вченні німецького економіста маржиналістської школи І.Тюнена досліджується рента, яка максимізується в результаті конкурентної боротьби між фермерами за придбання потрібної ділянки землі. Земельна рента буде рівна величині, отриманої від економії на транспортних витратах у фермерських господарствах, розміщених у найсприятливіших місцях.
Cпираючись на теоретико-методологічні надбання класиків економічної думки, К.Маркс проблему рентних відносин розглядає як одне з важливих питань політичної економії.
Сутність рентних відносин, генезис і механізм утворення земельної ренти проаналізовані К.Марксом і наводиться у “Капіталі”. К.Маркс поділяв диференціальну земельну ренту на два види: диференціальну ренту I і диференціальну ренту II залежно від того, що є причиною її виникнення, тобто залежно від відмінностей у родючості і розташуванні ділянок землі (надр) [2, с. 78-87].
Відзначимо, що теоретичні обґрунтування абсолютної ренти марксистської школи зводяться до теорії трудової вартості. Причиною утворення абсолютної земельної ренти К.Маркс називає монополію приватної власності на землю в умовах нижчої органічної будови капіталу, вкладеного в сільське господарство порівняно з органічною будовою капіталу, вкладеного в промисловість.
Сучасні вчені абсолютну ренту пов’язують із кількісною обмеженістю, незамінністю або унікальністю тих чи інших видів і груп природних ресурсів, а диференціальну – з неоднаковою якісною характеристикою окремих ресурсних джерел (ділянок землі і лісу, родовищ корисних копалин тощо) та їхнім місцезнаходженням [3, с. 4-14].
У радянські часи вченими відстоювалась думка про існування тільки диференціальної ренти, але, не дивлячись на таку категоричність, і абсолютна, і диференціальна ренти збереглися, хоча в дещо модифікованому вигляді, обумовленому особливостями командно-адміністративної системи регулювання.
К.Маркс, крім абсолютної та диференціальної земельних рент, пропонує виділяти ще й монопольну земельну ренту, яку розглядає як «особливу форму земельної ренти, яка утвориться при продажі певних видів сільськогосподарських продуктів за монопольною ціною, що перевищує їхню вартість».
Неабияку роль у розвитку теорії ренти відіграла неокласична теорія, у межах якої, починаючи з 70-х років ХІХ ст. активізувалися економічні дослідження з проблем формування рентних відносин. Значний вклад у розвиток даної проблематики внесли А.Пігу, Р.Коуз, Ф.Хольцман, Й.Хершлієфер, А. Маршалл, Л.Вальрас, К.Менгер та ін., які доповнили існуючі знання описом математичних моделей.
Проблеми рентних відносин висвітлювалися економістами в радянський період. Особливий внесок у дослідження відзначеної проблематики внесли: І.Бєляєв, М.Бронштейн, А.Ємельянов, Е.Карнаухова, І.Козодоєв, В.Немчинов, Б.Пасхавер, С.Струмілін та інші.
У роботах цих авторів вагоме значення має проблема визначення економічної оцінки землі та природоексплуатуючих галузей. Серед найбільш визнаних робіт варто назвати праці Є.Карнаухової, С.Струміліна, Н.Федоренко, К.Гофмана.
Таким чином, ретроспективний аналіз дослідження природи ренти, як економічної категорії, дозволяє зробити висновок про те, що економістами-класиками, починаючи з XVIII і до початку ХХ ст. сформовано теоретико-методологічні основи формування рентної політики, а також механізми утворення й інструменти розподілу і перерозподілу рентних доходів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антология экономической мысли. – М.: «ЭКОНОВ-КЛЮЧ», 1992. – С. 205.
2. Колесник М. Текущее состояние и перспективы рентного налогообложения / М.Колесник // Вопросы экономики. – 2003. – № 6. – С. 78-87.
3. Міщенко В. Природноресурсна рента і рентна політика в Україні / В.Міщенко, Б.Данилишин // Економіка України. – 2003. – № 12. – С. 4-14.
4. Основи економічної теорії. Навч. посібник / [За ред. д.е.н., проф. С.В.Мочерного]. – К.: “Видавничий центр “Академія”, 1998. – С. 273-277.
5. Рикардо Д. Начало политической экономии и налогового обложения / Д.Рикардо // Соч. – T.I. – M.: Госкомлитиздат, 1955. – С. 86-95.
