ДВНЗ “Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана”
старший викладач кафедри фінансів
ПОДАТОК НА ДОХОДИ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ:
ЕФЕКТИВНІСТЬ КОНТРОЛЬНО-ПЕРЕВІРОЧНОЇ РОБОТИ
Одним із запобіжних напрямів діяльності податкової служби є попередження ухилення від оподаткування або мінімізації сплати податків. У цьому контексті проводиться широка роз’яснювальна робота серед платників податків і належний податковий контроль.
Ефективний податковий контроль є необхідною умовою функціонування податкової системи. За низької його ефективності, з одного боку, складно вважати можливим, що всі платники податків будуть своєчасно і в повному обсязі сплачувати встановлені законодавством податки і збори. І з другого – недієвість податкових органів за належною сплатою податків може загрожувати економічній безпеці держави.
Зазвичай, податковий контроль проводиться на рівні юридичних осіб (підприємства, організації, установи) шляхом перевірки бухгалтерської звітності на відповідність правилам і чинним законодавчим нормам. У межах таких дій з’ясовується правильність (достовірність) нарахування і сплати податку на доходи фізичних осіб. Такий контроль стосується в основному найманих працівників і безпосередньо їхніх доходів, одержаних на даних підприємствах (організаціях).
У структурі податку на доходи фізичних осіб понад 90% займає податок з доходів найманих працівників, отже, контрольні заходи податкової служби, спрямовані на перевірку бухгалтерської звітності податкових агентів, мають сенс.
Податковий агент - це юридична чи самозайнята особа, яка зобов’язана нараховувати, утримувати і сплачувати передбачений чинним законодавством податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені і за рахунок фізичної особи з доходів, що їй виплачуються, вести податковий облік, подавати податкову звітність до податкових органів і нести відповідальність за порушення законодавчих норм у порядку, передбаченому Податковим кодексом України [2, ст. 14].
На сьогодні склалася ситуація, коли у ході обчислення і сплати податку з доходів фізичних осіб інтереси податкових агентів не збігаються з інтересами держави. Існує багато причин такої поведінки, але головні з них такі:
1) низький рівень податкової культури платників податків та недовіра до державних фінансових інституцій;
2) значне навантаження на фонд оплати праці. У міжнародній практиці середнє навантаження на фонд оплати праці становить 16%, у європейських країнах – 25-27%, а в Україні – понад 40%;
3) незначна імовірність виявлення податкового злочину, а у разі викриття факту ухилення від сплати податку або зниження податкових зобов’язань – малоефективні фінансові санкції.
Вказані причини взаємопов’язані і криють глибоку проблему сучасності – «зарплатня у конвертах», наслідком чого є недонадходження коштів до бюджету та державних цільових фондів. Отже, нагальність у запровадженні чіткого й ефективного податкового контролю – очевидна. Більшість перевірок припадає на податковий контроль юридичних осіб, оскільки це являє собою дієвий засіб протидії корупції і зменшенню сектору тіньової економіки. Держава стежить за дотриманням чинного податкового законодавства і до порушників застосовує заходи впливу і покарання (переважно фінансові, у певних випадках й адміністративні).
Ефективність податкового контролю має сприяти прозорому керуванню податковими відносинами за оптимального обсягу витрат на його ведення і визначається як взаємозалежність кількості проведених податкових перевірок і донарахувань сум податкових зобов’язань по них (рис.1).
Рис. 1. Ефективність контрольно-перевірочної роботи ДПС України щодо податку з доходів найманих працівників, робітників і службовців за період 2005-2009 рр.[1]
Як видно з рис. 1, показник ефективності проведених контрольних заходів поступово зростає. У 2005 р. на одну перевірку було донараховано 1,68 тис. грн., а в 2009 р. – вже 6,92 тис. грн. У ході дослідження за допомогою індексного аналізу можемо спостерігати позитивну тенденцію ефективності податкового контролю: кількість перевірок знизилась на 21,1% у 2006 р., на 1,73% у 2007 р., на 20,72% у 2008 р. і на 10,01% у 2009 р., а донараховано податкових зобов’язань на 31% у 2007 р., 13% у 2008 р. і 58% у 2009 р. Як свідчать статистичні дані, темп зростання донарахованих податкових зобов’язань перевищує темп зростання податкових перевірок. У контексті нашого аналізу необхідно прослідкувати причинно-наслідковий зв’язок.
Досліджуючи контрольно-перевірочну роботу Державної податкової служби України у питанні стягнення і сплати податку з доходів найманих працівників, робітників і службовців, можна зазначити, що основними видами виявлених порушень є, по-перше, арифметичні (орфографічні) помилки у розрахунках податкових агентів і, по-друге, навмисне злочинне приховування доходів. Щодо першого, то це є природною людською рисою і зменшити такі неправильності можна тільки за рахунок: 1) надання податковими службовцями податковим агентам своєчасних та якісних послуг; 2) забезпечення формами податкової звітності щодо податку на доходи найманих працівників та інструкціями щодо їх заповнення; 3) надання оперативних консультативних послуг і роз’яснень податкового законодавства через створення інформаційно-довідкового центру [1].У випадку навмисного приховування доходів, у разі виявлення таких фактів, вважаємо, що потрібно ввести таку систему штрафів, які б у рази перебільшували вартість приховування доходів. На думку українського вченого А. М. Соколовської, така вартість включає прямі витрати на ухилення від податків і витрати на приховування такого ухилення, і зі зростанням витрат на ухилення від сплати податків все це втрачає доцільність [3, с. 151].
Сучасне реформування податкової служби проводиться відповідно до Стратегічного плану розвитку ДПС України на період до 2013 року та спрямоване на європейську інтеграцію економіки України [1]. Основна мета стратегічного плану – створення дієвої системи одержання державою доходів на основі добровільного виконання платниками податків вимог податкового законодавства. Для цього слід зробити все можливе, щоб підвищити відповідальність саме працівників та заінтересувати їх декларувати свої доходи, і в тому числі заробітну плату. А перша умова для цього – довіра громадян до своєї держави.
Література
1. Наказ «Про затвердження Стратегічного плану розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року № 160 від 07.04.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uazakon.com.
2. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
3. Соколовська А.М. Основи теорії податків : Навч. посіб. – К., 2010. – 326 с.
Чала Юлія Валеріївна,
к.е.н. , доцент кафедри міжнародної економіки,
Марченко Анна Сергіївна,
Ніколаєва Катерина Олегівна,
ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ»ФРАНЧАЙЗИНГ ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ У СВІТОВУ СПІЛЬНОТУ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
В роботі розглянуті сучасні тенденції розвитку нового перспективного напряму бізнесу в Україні – франчайзингу, наведені проблеми, що заважають його стрімкому поширенню на вітчизняному ринку та запропоновані можливі шляхи їх вирішення.
На сьогодні, в умовах стрімкого розвитку науково-технічного прогресу та глобалізації, зменшення обсягів виробництва і міжнародної торгівлі, а також пов'язаного з цим різкого зростання рівня конкуренції, функціональна сфера збуту стає найбільш істотною для підприємств і набуває високої значущості.
Багато вітчизняних та зарубіжних вчених займалися дослідженнями питань франчайзингу, але не всі питання були повністю розкриті, що і дозволяє проводити подальші дослідження цієї проблеми.
В країнах з розвинутими ринками малий та середній бізнес складають основу економіки і є каталізаторам для появи прогресивних ідей. В Україні малі та середні підприємства знаходяться лише на стадії розвитку. Дії держави у напрямку сприяння розвитку малого та середнього бізнесу все ще зводяться до усунення адміністративних бар'єрів, спрощення порядку ведення бухгалтерського обліку суб'єктами податкової звітності, тобто продовжується створення повномасштабних умов для формування сприятливого підприємницького середовища. Проте ця обставина потребує створення особливих пільгових умов, покликаних насамперед захистити підприємців від високих економічних ризиків. У цьому контексті привертає увагу концепція франчайзингу, або система «пільгового» підприємництва, яка в сучасних умовах у світі набуває все більшого поширення та актуальності.
Сутьність франчайзингу полягає у наданні одним суб’єктом підприємницької діяльності (франчайзером) права на дійснення певної діяльності із використанням його торговельної марки, технологій, ноу-хау та інших об’єктів інтелектуальної власності іншому суб’єкту підприємництва (франчайзі) протягом встановленого терміну на обмеженій території і на визначених умовах. Таке право називається франшизою.
Так, як наша країна обрала шлях євроінтеграції, то на сьогодні актуальним є проблема поширення франчайзингу як успішної моделі розвитку бізнесу. За умови відповідності до світових тенденцій, розвиток франчайзингу зможе зарекомендувати Україну на світовій арені, як країну зі стабільним і ефективним ринком.
Глобальний характер світової економіки визначає глобальний характер франчайзинга. По всьому світу поширені відомі франчайзингові сітки-готелі (Holiday Inn, Hilton, Ramanda Inn), ресторани швидкого харчування та кафе (McDonald’s, Pizza Hut, The Coca-Cola Company), магазини (Benetton, Spar, VG), сервісні компанії (ServiceMaster, Dino Rod).
Франчайзинг являється одним із найбільш ефективних каналів поширення інноваційних знань, але цю інноваційність можна розглядати двояко. З одного боку, за умовами франчайзингового договору передаються знання, бізнес-концепції, інші нематеріальні активи, які носять інноваційний характер, а з іншого – франчайзинг сам по собі є інноваційним видом бізнесу. Останнім часом в Україні набуває поширення так званий товарний франчайзинг, коли франшизодавцем повністю забезпечується процес продажу товару: ремонт та облаштування торгового залу, рекламна підтримка, навчання персоналу. По схемі франчайзингу працюють супермаркети, магазини одягу та взуття, подарунків, косметики. На думку спеціалістів, найбільшим франшизодавцем є „Наша Ряба”, під якою працюють тисячі торговельних точок. Друге місце за кількістю власників франшиз займають заклади громадського харчування, а третє – сегмент послуг для споживачів.
В Україні ще є чимало галузей, що в перспективі будуть діяти на умовах франчайзингу. В цих галузях на сьогодні присутня дуже низька конкуренція, але вони є прибутковими та перебувають на стадії становлення в Україні. До таких галузей слід віднести сільське господарство, доставку, операції з нерухомістю, реалізацію товарів, що були у використанні, дизайн та архітектуру, дистрибуцію, закупівлю, зберігання, зв'язок, introduction servicе, electrical equipment, Internet connection, ландшафтний дизайн, виробництво та реалізацію слабоалкогольних та безалкогольних напоїв, обслуговування, облік і аудит, оренду/прокат, охорону здоров'я, послуги безпеки, туристичні послуги, ремонт та обслуговування, догляд за тваринами, спорт, хімічну промисловість, послуги лабораторних досліджень, фото послуги, юридичні послуги. Таким чином, 27 галузей мають своїх інвесторів, але не мають франчайзерів, які б активно просували дані види бізнесу.
Франчайзинг має ряд переваг, які дозволяють зменшити витрати на виробництво та підвищити його ефективність, що є особливо важливим для України в сучасних умовах. Франчайзинг як метод ведення бізнесу, передбачає створення однорідних підприємств, які мають єдину торговельну марку (товарний знак) та дотримуються однакових умов, форм, методів продажу, єдині вимоги до якості та єдині ціни. Таким чином, за фіксовану плату франшизоодержувач отримує кваліфіковану допомогу, яка в іншому випадку була б для нього надто дорогою. Крім того, вигоди існують і для франшизодавця, оскільки він виходить на нові ринки збуту без суттєвих капіталовкладень; такий метод бізнесу дає можливість розширення географічних меж збуту товару. Франшизодавець потребує меншої кількості управляючих, що зменшує його витрати на заробітну плату. Крім того, франшизоодержувач має більший стимул досягнення кращих результатів, ніж найманий працівник.
Аналізуючи стан франчайзингових відносин на Україні, можна сказати, що однією з основних рис українського франчайзингу є присутність іноземного елементу. Це викликає певні правові проблеми: з'ясування правосуб'єктності іноземної сторони; правове регулювання і захист виняткових прав промислової власності; відповідність українського законодавства міжнародним нормам і угодам.
Але, незважаючи на значну кількість переваг, ринок франчайзингу має ряд проблем, які потребують вирішення. Перш за все, українські підприємці не володіють достатньою кількістю інформації про основні положення ведення бізнесу на умовах франчайзингу. За даними статистики в Україні 85-90% компаній-франчайзерів не відповідає міжнародним стандартам і вимогам франчайзингу. Не менш гостро постає проблема вдосконалення нормативно-правової бази, що гальмує розвиток франчайзингу. На сучасному етапі в Україні відсутній навіть закон про франчайзинг, протягом 2008-2009 рр. в законодавчій базі франчайзингу не відбулося жодних змін, але зросла кількість судових позовів щодо ведення бізнесу на умовах франчайзингу. Ще однією проблемою виступає відсутність практики апробації бізнесу. За кордоном франчайзер не має права продавати франшизу, якщо не було апробації ведення бізнесу за цією франшизою. Але в Україні є практика продажу зовсім нової франшизи без ведення франчайзером комерційної діяльності за даним напрямком бізнесу. Відповідно, така практика є неприпустимою, адже продаж описаних процесів ведення бізнесу, які не відпрацьовані на своїх торгових точках, є в більшості випадків збитковим.
Поряд з вище зазначеними проблемами, також існує ряд інших, які полягають у високій вартості франшизи в порівнянні з низькою купівельною спроможністю покупців, нестачі кваліфікованих кадрів, а також в складних умовах та бар’єрах щодо організації та ведення бізнесу.
Отже, як перспективний напрям, франчайзинг потребує негайного вирішення зазначених проблем. Для цього потрібно:
1. Включити системи розвитку франчайзингу в урядову програму підтримки малого підприємництва.
2. Враховуючи світові тенденції, удосконалити стратегію впровадження франчайзингу на вітчизняному ринку, як перспективного напрямку ведення бізнесу.
3. Створити систему податкових пільг для франчайзі, особливо на початковому етапі розвитку франчайзингової системи.
5. Створити мережу навчально-консультаційних центрів з франчайзингу для підготовки спеціалістів.
6. Необхідно зміцнити законодавчу базу шляхом прийняття Закону України "Про франчайзинг", де передбачити регулювання відносин між франчайзером і франчайзі, особливості правового регулювання товарного, виробничого, ділового франчайзингу, передбачити існування регіонального франчайзингу і франчайзингу, що розвивається.
Франчайзинг є високоефективною формою організації діяльності, що характеризується низьким рівнем ризику та стабільним рівнем прибутковості. Проте, в Україні франчайзинг тільки починає свій розвиток і вітчизняний ринок франчайзингових підприємств сильно поступається західним. На відміну від країн, де франчайзинг досить розвинутий і захищений законодавчо, в Україні цей процес довготривалий, але саме від цього залежить майбутня прибутковість купленого бізнесу. Саме цьому потрібно вирішити проблеми, які стримують стрімкий розвиток франчайзингу, тому що це є одним із ключових питань, котре потребує вирішення на шляху інтеграції України до світової спільноти.
Література
1. Ладюк, О.Д. Розвиток підприємницьких структур в Україні на засадах франчайзингу [Текст] / О. Д. Ладюк //Проблеми науки. - 2007. - N 4. - C.7-13
2. Ляшенко, В.І. Развитие франчайзингового режима в Украине [Текст] / В.І. Ляшенко // Вісник економічної думки України. - 2007. - № 1.- С. 79–85.
3. Ногачевський, О.Ф. Франчайзинг в Україні: вибір і купівля франшизи [Текст] / О.Ф. Ногачевський //Актуальні проблеми економіки. – 2010.-№12.- С.63-64
4. Суковатий, О.В. Особливості реалізації франчайзингу в Україні [Текст] / О. В. Суковатий //Проблеми науки. - 2007. - N 2. - C.14-19
5. Цимбал, Л. Л. Зарубіжний досвід фінансування малого і середнього бізнесу [Текст] / Л.Л. Цимбал // Фінанси України. 2004. - № 5. - С. 79-81.
[1] Розраховано за даними Державної податкової адміністрації України
