Студент гр. 1Моф-07
Вінницького національного технічного університету
Оптимізація структури капіталу
ВАТ «Барський машинобудівний завод»
Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) – як власним так і залученим. Встановлення оптимального співвідношення між власним та залученим капіталом є найважливішою функцією фінансового менеджменту капіталу.
Для оптимізації структури капіталу можна використовувати один із наступних критеріїв [1]:
- мінімізація середньозваженої вартості сукупного капіталу, що передбачає розрахунок вартості окремих його складових, обчислення частки джерел формування капіталу кожного виду в загальній сумі капіталу;
- максимізація рівня фінансової рентабельності за допомогою визначення ефекту фінансового левериджу;
- мінімізація рівня фінансових ризиків, яка пов’язана із обчисленням та корегуванням коефіцієнту фінансового левериджу.
З нашої точки зору доцільніше використовувати всі три моделі одночасно, тим більш, що вхідна інформація у них є однаковою, а відрізняються лише цільові критерії вибору оптимальної структури. Оскільки кожне підприємство, як правило, ставить за мету одночасно максимізувати прибуток і знизити ризики, і при цьому прагне залучити якомога менше фінансових ресурсів, то це підтвердить нашу думку стосовно доцільності застосування всіх трьох моделей в сукупності. Але в результаті по кожній моделі ми отримуємо різні варіанти структури капіталу. Якщо структура капіталу за різними варіантами не дуже відрізняється, то підприємство має обирати якийсь середній варіант, враховуючи наявність власного капіталу та можливість залучення позикового. Якщо варіанти структури за різними моделями суттєво відрізняються, то доцільно обирати ту структуру, яка в даний момент часу найбільше відповідає стратегічним цілям підприємства.
Далі проведемо оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких оптимізаційних розрахунків використовується ефект фінансового левериджу, який розраховується за формулою (1):
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу;
Рск – рентабельність сукупного капіталу;
Цнпр – номінальна ціна позикових ресурсів;
Кп – рівень податкового вилучення з прибутку (відношення податків із прибутку до суми прибутку після сплати процентів);
ЗК – залучений капітал;
ВК – власний капітал.
Процес оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня прибутковості власного капіталу можна наведено в таблиці 1.
Таблиця 1
Розрахунок рівня рентабельності власного капіталу при різних значеннях коефіцієнта фінансового важеля
Показник | <>Варіант розрахунку | <>||
1 | <>2 | 3 | <><> |
| Власний капітал, тис. грн. | <><> 33188 | <><> 33188 | <><> 33188 | <><>
| Залучений капітал, тис. грн. | <><> 0 | <><> 5353 | <><> 16594 | <><>
| Загальна сума капіталу, тис. грн. | <><> 33188 | <><> 38541 | <><> 49782 | <><>
| Валовий прибуток, тис. грн. | <><> 9292 | <><> 9292 | <><> 9292 | <><>
Відсотки до сплати за ставкою 14% | <><> 0 | <><> 749,42 | <><> 2323,16 | <><>
| Прибуток після виплати відсотків, тис. грн. | <><> 9292 | <><> 8542,58 | <><> 6968,84 | <><>
Сума податку на прибуток, тис. грн. | <><> 2323 | <><> 2135,65 | <><> 1742,21 | <><>
| Чистий прибуток, тис. грн. | <><> 6969 | <><> 6406,93 | <><> 5226,19 | <><>
| Коефіцієнт фінансового левериджу | <><> 0 | <><> 0,16 | <><> 0,5 | <><>
| Рентабельність загального капіталу, % | <><> 27,99 | <><> 24,11 | <><> 18,67 | <><>
| Рентабельність власного капіталу, % | <><> 20,99 | <><> 19,3 | <><> 15,75 | <><>
| Рентабельність загального капіталу після сплати податків, % | <><> 20,99 | <><> 18,08 | <><> 14,00 | <><>
| Номінальна ціна залучених ресурсів, % | <><> 0 | <><> 14 | <><> 14 | <><>
| Уточнена середня ціна залучених ресурсів, % | <><> 0 | <><> 10,5 | <><> 10,5 | <><>
| Ефект фінансового важеля % | <><> 0 | <><> 1,21 | <><> 1,75 | <><>
Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків збільшується сума власного капіталу за рахунок залучення позикових засобів в оборот підприємства. Позитивний ефект фінансового важеля виникає в тому разі, якщо рентабельність сукупного капіталу вища від середньозваженої ціни позикових ресурсів підприємства. За таких умов вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто частку позикового капіталу.
Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків пов’язана з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються на три групи:
1) необоротні активи
2) постійна частина оборотних активів;
3) змінна частина оборотних активів.
Існують три принципових підходи до фінансування різних груп активів підприємства [3, 4]:
1. Консервативний підхід передбачає, що за рахунок власного та довгострокового залученого капіталу повинні фінансуватися всі необоротні активи, постійна частина оборотних активів та половина змінної частини оборотних активів. Інша половина фінансується за рахунок короткострокового залученого капіталу. Така модель фінансування активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства;
2. Помірний підхід передбачає, що за рахунок власного та довгострокового залученого капіталу повинні фінансуватися необоротні активи та постійна частина оборотних активів, в той час як за короткостроковий залучений капітал – весь обсяг змінної частини оборотних активів. Така модель забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства;
3. Агресивний підхід передбачає, за рахунок власного та довгострокового залученого капіталу повинні фінансуватися тільки необоротні активи, а всі оборотні активи – за рахунок короткострокового залученого капіталу. Така модель створює значні проблеми в забезпеченні платоспроможності і фінансовій стійкості підприємства, однак дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі.
Спробуємо оптимізувати структуру капіталу досліджуваного підприємства при наступних вихідних даних:
- планова середньорічна вартість необоротних активів – 18000 тис. грн.;
- із загальної вартості оборотних активів постійна їх частина – 13500 тис. грн.;
- максимальна додаткова потреба в оборотних активах – 4000 тис. грн.
Виходячи з цих даних визначаємо, що при консервативному підході до фінансування активів власний капітал (ВК) та залучений капітал (ЗК) будуть становити:
Нормативна величина коефіцієнту фінансового левериджу (Кфл) тоді становитиме:
При такому співвідношенні залученого та власного капіталу ризики підприємства будуть найменші.
Визначимо співвідношення власного та залученого капіталу при помірному підході:
Нормативна величина коефіцієнту фінансового левериджу при помірному підході:
При такому співвідношенні підприємство отримуватиме більший прибуток.
Використовуючи агресивний підхід, власний та залучений капітал відповідно становитиме:
Нормативна величина коефіцієнту фінансового левериджу при агресивному підході:
Таке співвідношення призведе до найбільшого прибутку, але й водночас зростає величина ризику. На підставі отриманих даних можна зробити висновок, що сформована структура активів підприємства за умов застосування консервативного, помірного та агресивного підходів дозволяє підприємству утримувати рівень фінансового ризику в межах нормативного значення. Враховуючи специфіку діяльності підприємства, нестабільність його прибутковості, слід зазначити, що найбільш оптимальним для нього буде та структура капіталу, що формується при помірному підході. Оскільки підприємство зможе отримувати необхідний прибуток при середньому рівні ризику.
Список використаної літератури
1. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2009. – 536 с.
2. Річна фінансова звітність ВАТ «Барський машинобудівний завод» [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: www.smida.gov.ua
3. Любушин Н.П. Экономика организации [Текст] : учеб. для студ. вузов / Н. П. Любушин. - М. : КноРус, 2010. - 304 с.
4. Горелик О. М. Производственный менеджмент: принятие и реализация управленческих решений [Текст] : учеб. пособие для студ. вузов / О. М. Горелик. - М. : КноРус, 2010. - 270 с.
Аспірантка 3-го року навчання
Київський національний
торговельно-економічний університет
РОЛЬ УПРАВЛІНСЬКОГО КОНСАЛТИНГУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
"Недостатнім є звичайне оволодіння мудрістю, -
дійсну цінність становить вміння користуватися нею"
Марк Туллій Цицерон
Марк Туллій Цицерон
Консультування у багатьох джерелах [3;9-11] розглядається як процес. Консалтинг – це процес надання допомоги за участю кваліфікованих осіб, які залучаються з метою виявлення управлінських проблем, їх дослідження та пошуку шляхів їх вирішення; процес передачі досвіду, методології, професійних знань та навичок; процес оптимізації загальної ситуації, що склалася в тій чи іншій компанії внаслідок певної форми управління.
В той же час, консалтинг - це комплекс знань, який пов’язаний з науковим пошуком, проведенням досліджень, експериментів, що має на меті розширення наявних і отриманих нових знань, перевірку наукових гіпотез, встановлення закономірностей, наукових узагальнень, обґрунтування проектів успішного розвитку організації [1;5;8].
Консалтинг також трактується як вид діяльності [2;4;6;7], основним завданням якого є аналіз, обґрунтування перспектив розвитку, використання науково-технічних інновацій. Консалтинг вирішує питання управлінської, економічної, фінансової, інвестиційної діяльності організацій, стратегічного планування, оптимізації загального функціонування компанії, ведення бізнесу, дослідження та прогнозування ринків збуту, руху цін тощо.
Головне завдання консалтингових компаній — це надання консалтингових послуг керівництву фірм-клієнтів, а також розробка і реалізація проектів для підтримання та розвитку їх конкурентних переваг. У разі виникнення проблем, пов’язаних з конкурентоспроможністю через нестачу фінансових ресурсів і можливостей, керівники малого чи середнього бізнесу все частіше приймають рішення щодо консультативної підтримки консалтинговою фірмою [1]. Досягнення інформаційних технологій, глобальні інформаційні мережі змінили уявлення про технологію виробництва, керування і ведення бізнесу. Насичення ринків товарів вимагає пошуку нових підходів до споживача. Протягом останнього десятиліття в Україні відбувається значний ріст ринку консалтингових послуг, що доводить наступна таблиця, в якій відображено динаміку обсягів реалізації послуг консалтингових компаній, на основі якої можна проаналізувати обсяги ринку консалтингових послуг України.
Динаміка обсягів реалізації послуг консалтингових компаній України
| Роки | <><> Обсяги реалізації, тис.грн | <><> Приріст, тис. грн | <><> Приріст, % | <><>
| 2000 | <><> 543921,11 | <><> - | <><> - | <><>
| 2001 | <><> 599451,28 | <><> 55530,17 | <><> 10 | <><>
| 2002 | <><> 653884,61 | <><> 54433,33 | <><> 9 | <><>
| 2003 | <><> 725992,12 | <><> 72107,51 | <><> 11 | <><>
| 2004 | <><> 832945,16 | <><> 106953,04 | <><> 15 | <><>
| 2005 | <><> 1047825,43 | <><> 214880,27 | <><> 26 | <><>
| 2006 | <><> 1884519,15 | <><> 836693,72 | <><> 80 | <><>
| 2007 | <><> 3791341,90 | <><> 1906822,75 | <><> 101 | <><>
| 2008 | <><> 7997722,20 | <><> 4206380,3 | <><> 111 | <><>
| 2009 | <><> 8442513,80 | <><> 444791,6 | <><> 6 | <><>
| 2010 | <><> 10131016,52 | <><> 1688502,724 | <><> 20 | <><>
Як видно з Таблиці, починаючи з 2000 року спостерігалось позитивне зростання обсягів реалізації консалтингових послуг, яке досягло свого піку в 2008 році і склало 111% порівняно з попереднім 2007 роком. 2009 року загальний приріст обсягів реалізації послуг консалтингових компаній України склав лише 6%, що було викликано негативним впливом світової економічної кризи. За даними дослідницької компанії «Міжнародна маркетингова група Україна» загальний приріст обсягів реалізації послуг консалтингових компаній України на кінець 2010 року складає порядку 20%, що свідчить про поступову стабілізацію ситуації на ринку консалтингових послуг.
Якщо провести структурний аналіз ринку, базуючись на даних про те, який обсяг доходу отримують консалтингові компанії від реалізації різних видів послуг станом на лютий 2011 року (див. Рис.), то можна побачити, що більше 40% консалтингових послуг надаються з питань організації бізнес-процесів, включаючи питання реорганізації бізнесу; близько 20% - припадає на розвиток корпоративної культури, розвиток бізнесу взагалі; 12% - це консультування з питань організаційного проектування; решту майже порівну поділили: фінансовий консалтинг, консалтинг в сфері реалізації та збуту або маркетинг-консалтинг, а також HR-консалтинг або консалтинг з розвитку персоналу.
Рис. Структурний аналіз консалтингових послуг [2]
Як бачимо, значна частка консультаційних проектів припадає на організацію бізнес-процесів на фірмі. З погіршенням загального економічного клімату ця послуга стає дедалі актуальнішою, оскільки саме незнання основних та допоміжних операцій, що відбуваються на підприємстві не лише унеможливлює будь-які методи їх контролю, а й призводить до постійних збоїв у роботі підприємства, знижує його ефективність та конкурентоспроможність. Останні досягнення інформаційних технологій, глобальні інформаційні мережі змінили уявлення про межі підприємств і про технологію виробництва, керування і ведення бізнесу. Насичення ринків товарів вимагає пошуку нових підходів до споживача. Саме тому переважну більшість замовлень основних консультаційних фірм складають фактично замовлення на послуги по реорганізації і реструктуризації бізнесу [14].
В умовах економічної дестабілізації консалтингові послуги користуються попитом, оскільки від правильності обрання стратегії поведінки на ринку часто залежить сам факт виживання фірми.
Дані Держкомстату свідчать, що стратегічний консалтинг в 2008р. займав в Україні 56%, а операційний - 44% в загальному обсязі замовлених послуг [2]. Такий розподіл представляється закономірним, оскільки операційний консалтинг вирішує питання на рівні організації процесів (такі як управління змінами, оптимізація логістики, системи продажів тощо), а стратегічний консалтинг передбачає формулювання і вибір стратегії поведінки підприємства на майбутнє.
Якщо говорити про галузевий розподіл споживачів консалтингових послуг, слід відзначити, що найбільше клієнтів у консалтингових компаній серед підприємств енергетичного сектору (17–25%), а також нафтової та газової промисловості (18-25%), тоді як підприємства аграрного сектору (3-5%) практично не користуються послугами консалтингових компаній [14]. На наш погляд, це пояснюється різними обсягами капіталовкладень, відмінною динамікою розвитку галузей тощо.
Як не парадоксально, але для консалтингової компанії економічна криза може стати шансом заробити собі «ім’я», а отже і прибуток. В період економічної дестабілізації споживач очікує отримати від консалтингової компанії не просто вказаний шлях розвитку підприємства, а й супровід та підтримку протягом часу застосування нововведень. Якісний управлінський консалтинг підвищує ефективність роботи суб’єктів господарювання, а отже є позитивним чинником соціально-економічного розвитку.
Література:
1. Вебер А. В. Knowledge ― технологии в консалтинге и управлении предприятием. ― СПб: Наука и техника, 2003. ― 172 с2. Верба В. А. Решетняк Т. І. Організація консалтингової діяльності: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000, 244с
3. Елмашов О.К. «Управленческое консультирование: вопросы теории и практики». – Ижевск, - 1998г.
4. Консалтинг в Украине. ― К.: Ассоциация Укрконсалтинг. ― 1996. ― 62-65 с.
5. Круглый стол: Профессия консультант: особенности, границы, знания // Консалтинг, 2001 г., №1 с.80
6. Кубр М., Управленческое консультирование: В 2 т. — М., Интерэксперт, 1992 .
7. Маккхем К Управленческий консалтинг / Пер. с англ. М.: Издательство «Дело и сервис», 1999. — 288с.
8. Посадский А. Основы консалтинга: пособие для преподавателей экономических и бизнес-дисциплин. М.:ГУВШЭ, 1999. — 240с. — М.,1999.
9. Greiner L. E., Metzger R. O. Consulting to management. Englewood Cliffs, NJ, Prentice Hall, 1983. ― 368 р.
10. FEACO Information Document. Bruxelles, 1994. P.2
11. Steele F. Consulting for organizational change.Amherst,MA,University of Massachusetts Press, 1975. ― 202р
12. www.articles/compass.ua
13. www.capitollium.com.ua/upravlenie
14. www.marketing.vc
15. www.marketing-ua.com
УДК [334. 716 : 622.33] (477)
І.М. Шаповалова, аспірант ЛНУ ім. Т Шевченка, Луганськ
І.І. Дульцева, аспірант ЛНУ ім. Т Шевченка, Луганськ
Складові рейтингової оцінки виробничо-економічного потенціалу підприємств вугільної промисловості
Основою успішного функціонування сучасних промислових підприємств є ефективне управління найважливішим ресурсом – економічним потенціалом організації. Цей потенціал поєднує в собі виробничо-економічну, соціальну та екологічну складові. Стан і перспективи розвитку будь-якої галузі чи підгалузі промисловості України визначаються насамперед її потенціалом. Промисловий потенціал вугільного комплексу України в останні роки, а також сьогодні є фундаментним елементом економіки держави.
В сучасних умовах стає найважливішою економічною категорією виробничо-економічний потенціал підприємства. Хоча існує багато методик для оцінки виробничого та економічного потенціалів, проте всі методики оцінки, представлені в літературі, не мають прив’язки до промисловості. Тому виникає необхідність розробити методику оцінки виробничо-економічного потенціалу підприємств вугільної галузі.
Головні складові виробничо-економічного потенціалу підприємства – це виробнича, економічна і фінансова складові.
Максимально точну характеристику господарської діяльності підприємств вугільної промисловості можливо розкрити за допомогою рейтингових показників оцінки стану виробничої складової:
1) коефіцієнтів зносу та придатності.
Показник зносу основних фондів характеризує знос основних виробничих фондів за звітний період та повинен бути максимально низьким і визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів, а коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності;
2) відношення коефіцієнтів оновлення, вибуття та приросту основних фондів.
Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність введення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду. Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто рівень вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені і не придатні для подальшого використання. Позитивною ситуація в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених в дію основних засобів перевищує вартість основних засобів, що вибули. Для цього підприємство повинне розраховувати коефіцієнт приросту основних засобів;
3) фондовіддача.
Характеризує ефективність використання основних фондів. Це, мабуть, один з найголовніших показників роботи будь-якого підприємства, бо цей показник повинен бути якнайбільшим для стабільної роботи підприємства;
4) рентабельність основних фондів.
Характеризує рівень ефективності використання основних фондів;
5) трудомісткість.
Показує скільки праці витрачається на виробництво одиниці продукції (тобто величина обернена до виробітку). Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші витрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:
% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)- 100;
% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості)- 100;
6) енергоємність.
Характеризує ефективність використання енергії у виробництві. Визначається як енергії всіх видів у перерахунку на первинну енергію, що підводиться до підприємства за рік, у співвідношенні до вартості основних виробничих фондів.
Ці показники слід враховувати при оцінці виробничо-економічного потенціалу промислового підприємства, так як на сьогодні у вугільному виробництві України головною проблемою є високий ступінь зносу основних фондів та відставання технічного рівня вугільного виробництва від кращих світових досягнень.
Більшість вугільних підприємств Луганської області довгі роки працювали без проведення корінних реконструкцій, оновлення обладнання, впровадження прогресивних технологій, що призвело до понаднормативного зношення основних фондів (70%), низьких якісних показників та високої енергоємності продукції, а також високої трудомісткості [3].
Оцінка стану економічної складової включає наступні показники:
1) частка змінних витрат в собівартості продукції.
Оцінюючи даний показник, поза сумнівом, потрібно мати на увазі, що структура собівартості має яскраво виражені галузеві особливості;
2) співвідношення зміни цін на сировину, матеріали і цін на продукцію;
3) рентабельність продукції.
Показник, який характеризує прибутковість або збитковість підприємства в цілому або окремих видів продукції, послуг зокрема. Розрахунок рентабельності проводиться у такий спосіб: від ціни вираховується собівартість, потім різниця поділяється на собівартість і вже полічений результат помножується на сто відсотків.
4) рентабельність виробництва.
Розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.
Оцінка стану фінансової складової виробничо-економічного потенціалу підприємства включає:
1) аналіз динаміки джерел формування власного й позикового капіталу.
Аналіз структури власного й позикового капіталу необхідний для оцінювання раціональності джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стабільності. Цей чинник дуже важливий, по-перше, для зовнішніх користувачів інформації (банків, інвесторів, постачальників тощо) у зв’язку з визначенням ступеня фінансового ризику і, по-друге, для самого підприємства під час обґрунтування варіантів організації фінансів і вироблення фінансової стратегії.
2) динаміку оборотності капіталу.
Аналіз капіталу підприємства передбачає проведення аналізу складу капіталу та його структури, зміни складових капіталу і джерел його формування.
3) визначення показників, що характеризують ліквідність, платоспроможність і фінансову стійкість підприємств.
Показники ліквідності застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення.
4) аналіз динаміки рентабельності.
Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства.
Далі наведена методика визначення рейтингової оцінки виробничо-економічного потенціалу промислового підприємства.
1. Визначення рівнів виробничо-економічного потенціалу і їх характеристика наведена в табл. 1.
Таблиця 1.
Характеристика рівнів виробничо-економічного потенціалу
| Рівень (Категорія) | <><> Характеристика рівнів | <><> Коротка характеристика | <><>
| Високий (категорія А) | <><> Діяльність підприємства прибуткова | <><> Підприємство знаходиться в стані абсолютної рівноваги по всіх складових відповідно до всіх критеріїв оцінки та фінансово стабільне. | <><>
| Середній (категорія В) | <><> Підприємство успішно існує в бізнесі, є труднощі, які долаються, оскільки працюють механізми адаптації | <><> |
| Низький (категорія С) | <><> Діяльність підприємства неприбуткова | <><> Наявність хронічних порушень більшості параметрів всіх функціональних складових: проблеми із забезпеченням підприємством ОВФ, сировиною, матеріалами, трудовими ресурсами, неефективне їх використання. Фінансово нестабільне. | <><>
2. Розробка узагальнюючих і приватних показників оцінки ефективності використання виробничо-економічного потенціалу за видами (основні і оборотні фонди, трудові ресурси).
3. Визначення порогових значень показників, з урахуванням рівнів виробничо-економічного потенціалу.
Розподіл показників, які характеризують рівень виробничої складової виробничо-економічного потенціалу підприємства, за категоріями наведено в табл. 2.
Таблиця 2.
Розподіл показників виробничої складової за категоріями
| Назва показника | <><> Категорія | <><> ||
| А | <><> В | <><> С | <><> |
| Рівень зносу і придатності основних фондів, % | <><> менше 50 | <><> 50…70 | <><> більше 70 | <><>
| Коефіцієнт оновлення, вибуття та приросту основних фондів | <><> 0,7…1 | <><> 0,5…0,7 | <><> менше 0,5 | <><>
| Фондовіддача | <><> більше 1 | <><> 0,7…1 | <><> менше 0,7 | <><>
| Рентабельність основних фондів,% | <><> більше 50 | <><> 20…50 | <><> менше 20 | <><>
| Трудомісткість | <><> менше 1 | <><> 0,7…1 | <><> більше 1 | <><>
| Енергоємність | <><> менше 1 | <><> 0,7…1 | <><> більше 1 | <><>
Розподіл показників, які характеризують рівень економічної складової виробничо-економічного потенціалу підприємства, за категоріями наведено в табл. 3.
Таблиця 3.
Розподіл показників економічної складової за категоріями
| Назва показника | <><> Категорія | <><> ||
| А | <><> В | <><> С | <><> |
| Частка змінних витрат в собівартості продукції,% | <><> більше 80 | <><> 50…79 | <><> менше 50 | <><>
| Співвідношення зміни цін на сировину, матеріали і цін на продукцію | <><> менше 1 | <><> 0,7…1 | <><> більше 1 | <><>
| Рентабельність продукції, % | <><> більше 50 | <><> 20…50 | <><> менше 20 | <><>
| Рентабельність виробництва, % | <><> більше 50 | <><> 20…50 | <><> менше 20 | <><>
Розподіл показників, які характеризують рівень фінансової складової виробничо-економічного потенціалу підприємства, за категоріями наведено в табл. 4.
Таблиця 4.
Розподіл показників фінансової складової за категоріями
| Коефіцієнт фінансової незалежності | <><> більше 0,5 | <><> 0,3...0,5 | <><> менше 0,3 | <><>
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | <><> більше 0,5 | <><> 0,2...0,5 | <><> менше 0,2 | <><>
| Коефіцієнт покриття (платоспроможності) | <><> більше 2,5 | <><> 2,0...2,5 | <><> менше 2,0 | <><>
| Коефіцієнт загальної ліквідності | <><> більше 1,0 | <><> 1,0 | <><> менше 1,0 | <><>
| Тип фінансової стійкості | <><> стабільна | <><> нормальна | <><> критична | <><>
| Рентабельність усіх активів, % | <><> більше 10,0 | <><> 5,0... 10 | <><> менше 5,0 | <><>
| Рентабельність власного капіталу, % | <><> більше 10,0 | <><> 5,0..10 | <><> менше 5,0 | <><>
| Коефіцієнт ефективності використання активів для виробництва продукції | <><> більше 1,6 | <><> 1,0...1,6 | <><> менше 1,0 | <><>
| Коефіцієнт фінансового ризику | <><> менше 0,5 | <><> 0,7...0,5 | <><> більше 0,7 | <><>
| Частка накопиченого капіталу | <><> більше 0,1 | <><> 0,05...0,1 | <><> менше 0,05 | <><>
4. Привласнення кожному значенню показника бальної характеристики. Найбільший бал повинен відповідати найсприятливішому інтервалу, найменший бал - найкритичнішому інтервалу.
5. Визначення мінімального і максимального значення бальної шкали в межах використовуваної групи показників [1].
Надання кожному показнику бальної оцінки, яка залежить від інтервалу, в який увійшли його фактичне значення, відбувається таким чином: показники категорії А, В і С оцінюються в 10, 6 і 2 бали відповідно.
Розрахунковий етап включає у себе наступні дії:
1) на основі початкових даних визначаються значення коефіцієнтів за складовими виробничого-економічного потенціалу підприємства з метою привласнення відповідних балів;
2) підсумовуються бали за складовими виробничого-економічного потенціалу підприємства;
3) визначається характеристика виробничого-економічного потенціалу підприємства залежно від одержаних балів і значущості складової.
Для вирішення проблеми оцінки виробничо-економічного потенціалу підприємств вугільної промисловості доцільно використовувати запропоновану рейтингову систему оцінки. Застосування спрощеної методики уможливлює кількісно і якісно оцінити виробничо-економічний потенціал та виявити недоліки в діяльності підприємств.
Список використаних джерел
- Старовойтов М.К., Фомин П.А. Практический инструментарий организации управления промышленным предприятием. - М.: Высшая школа, 2002.
- Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. – М.: Перспектива, 1997. – С. 7.
- Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посіб. – 2-ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 168–195.
1. [1]Розраховано за даними: Державного комітету статистики; дослідження «Аналіз ринку консалтингових послуг України 2007-2010 роки» (www.marketing-ua.com) та оглядів ринку консалтингових послуг на сайті www.marketing.vc
