Токарчук Олена Сергіївна
Студентки 2-го курсу
ВТЕІ КНТЕУ
ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ
У науковій літературі є багато поглядів на визначення поняття «економічна безпека держави». Визначення вітчизняних та зарубіжних фахівців відрізняються різноманітністю підходів і суттєво розбігаються за змістом [1].
Як відомо, вперше запровадив термін «економічна безпека» та актуалізував цю проблему в умовах світової глобальної кризи президент США Франклін Рузвельт. У подальшому це питання розглядалося у працях відомих американських вчених Дж.Кенана, Х.Моргентау. Головні завдання у досягненні економічної безпеки країни вони вбачали у зміцнені конкурентоспроможності національного виробництва, дотриманні торгівельних переваг, забезпеченні переваг національної економіки на світових ринках, а також захисті інтересів держави у технологічних сферах.
Відносно більш гуманістичний підхід притаманний японським вченим, які вбачали в економічній безпеці держави таку її поведінку, за якої країна не мала б ворогів (С. Окіта), а для цього варто створити сприятливі умови для імпорту в країну, зміцнення національної валюти, розвитку стратегічної інвестиційної політики [3].
Сьогодні економічна безпека будь-якої країни – це загальнонаціональний комплекс заходів, спрямований на стійкий розвиток і вдосконалення її економіки, котрий обов’язково включає також механізм протидії зовнішнім і внутрішнім погрозам або ризикам, часто супутнім діяльності держави як суб’єкта фінансових відносин.
Загалом стан економічної безпеки держави характеризує:
1. загальний рівень економіки країни;
2. наявність і рівень погроз державі, суспільству й особі;
3. ефективність економічної політики держави та державного регулювання економіки;
4. повноту реалізації функції держави [2].
Більшість дослідників економічної безпеки дійшли висновку, що основними структурними елементами економічної безпеки, які необхідно застосувати при аналізі економічної безпеки України, є такі:
· сировинно-ресурсна безпека;
· енергетична безпека;
· фінансова безпека;соціальна безпека;
· інноваційно-технологічна безпека;
· продовольча безпека;
· зовнішньоекономічна безпека.
Проблема аналізу стану економічної безпеки України досліджували у працях такі сучасні економісти, як М. Єрмоленко, В. Гайдук, В. Мунтіян та ін. Але в умовах світової економічної кризи проблема економічної безпеки України набуває особливого значення, потребує подальшого аналізу та дослідження [1].
Сутність економічної безпеки розкривається в системі критеріїв, показників та порогових значень. При цьому, перш за все, необхідно класифікувати загрози. Під загрозами економічної безпеки розуміють чинники, які роблять неможливими чи значною мірою ускладнюють процес реалізації національних інтересів, чим створюють загрозу для життєзабезпечення нації, її соціально-економічної та політичної системам. Виявлення загроз та їх усунення повинно бути пріоритетними елементами економічної політики держави.
Оцінити економічну безпеку можна об’єктивною системою параметрів, критеріїв та індикаторів, які визначають критичні значення функціонування економічної системи. Головними з них є: рівень та якість життя населення, темп інфляції, рівень безробіття, макроекономічні показники, дефіцит бюджету та стан екології. Ситуацію економічної безпеки можна характеризувати як ідеал, до якого треба наближатися.
Основним критерієм економічної безпеки держави є здатність її національної економіки зберігати чи швидко відновлювати критичний рівень суспільного відтворювання в умовах припинення зовнішніх поставок чи кризових ситуацій внутрішнього характеру [4].
Основними загрозами для економічної безпеки України сьогодні можна визначити декілька сучасних внутрішніх процесів:
· масштабне недостатньо регульоване залучення зовнішніх капіталів на внутрішній ринок і порушення інтересів національних інвесторів;
· економічне протистояння на політичному підґрунті «східно-західної» орієнтації, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси глобалізації;
· занадто активна фронтальна інтернаціоналізація не лише економічної складової суспільства, а й інших складових життєдіяльності держави – культури, соціальної, політичної сфери [2].
Для того щоб забезпечити економічну безпеку країни в умовах світової економічної кризи, необхідно вжити невідкладних заходів зі зміцнення економічної системи країни, основними з яких повинні бути наступні:
· колосальні інвестиції в модернізацію економіки, які багаторазово перевищують її можливості нагромадження;
· кредитування реального сектора економіки і інфраструктурних проектів;
· пряме кредитування Нацбанком стратегічних підприємств: атомних електростанцій, підприємств металургійної, нафтохімічної і вугільної промисловості;
· обґрунтування збалансованості програми не одиничних, а системних рішень по подоланню джерел слабкості української економіки;
· розумна реструктуризація економіки;
· розумні рамки дефіциту державного бюджету;
· реалістичність в плануванні пенсій, допомоги і стипендій;
· створення дієвих механізмів реалізації цієї програми, визначення механізмів контролю і відповідальності [1].
На початку 2007 року Указом Президента була затверджена Стратегія національної безпеки України, яка визначає життєво важливі національні інтереси, окреслює зовнішні та внутрішні умови їх реалізації, встановлює цілі, пріоритети та завдання держави відтворює рівень розуміння питань національної безпеки, який існує сьогодні в українському суспільстві,. Але чекати, що вже наступного дня чи тижня після затвердження Стратегії, що всі завдання держави із захисту її суверенітету, недоторканості меж, цілісності країни, безпеки кожного громадянина будуть виконані, звичайно, не варто. Хоча цей документ не безстроковий. І час примусить вносити відповідні корективи. Водночас його суть, характер і основний зміст дозволять в цілому реалізувати довгострокову системну державну політику у сфері безпеки.
Сьогодні велику актуальність набуває забезпечення економічної безпеки країни, що пов’язано переважно з політичною нестабільністю та напруженою обстановкою, якою характеризується сучасний стан України як держави. Тому досягнення стабільності є найважливішим завданням Уряду, і насамперед – у сфері економіки. І першочергово завдання у цьому зв’язку – забезпечення економічної безпеки країни [2].
Список використаних джерел
- Бесчастний А. В. Економічна безпека України у контексті світової економічної кризи// Економіка і держава. – 2009. - №15. – С.67-69.
- Кабанов В.Г. Економічна безпека України як необхідна основа трансформаційних процесів// Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. - №1. – С.124-127.
- Похилюк В. Економічна безпека країни в епоху глобалізації// Вісник КНТЕУ. – 2009. -№5. – С.18-25.
- Третяк В.В. Економічна безпека : сутність та умови формування// Економіка і держава. – 2010. - №1 – С.6-8.
Палажук Віталій Сергійович
Вінницький торговельно-економічний інститут
Київського національного торговельно-економічного університету
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
Проблематика економічної безпеки традиційно має статус найвищого пріоритету в державній політиці. Поняття економічної безпеки набуває виняткового значення як аргумент прийняття політичних рішень: наука про економічну безпеку забезпечує формування відповідної політики щодо забезпечення економічної безпеки держави чи суб’єктів нижчих організаційних рівнів. Система забезпечення економічної безпеки передбачає здійснення постійного моніторингу соціально-економічних процесів з точки зору їхнього впливу на стан економічної безпеки, оцінку з цих позицій стратегічних програм, нормативно-правових актів, а також аналіз ефективності поточних рішень у сфері економічної політики.
Отже, економічна безпека – це стан держави, за якого вона має можливість створювати і розвивати ефективні умови для перспективного розвитку та зростання добробуту громадян. Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або, принаймні, швидко поновлювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах критичного зменшення (припинення) поставок ресурсів (товарів, послуг, технологій тощо) або кризових ситуацій внутрішнього чи зовнішнього характеру. [2, C.93]
Очевидним є те, що виразником національних економічних інтересів і гарантом його захисту є держава, яка має забезпечити прозорість прийняття і реалізації рішень щодо здійснення макроекономічної політики, бюджетного процесу, управління фінансовими потоками і ресурсами, реформування податкової системи, формування приватного сектора. Як інституційний представник нації держава має орієнтуватися на захист власних раціонально сформульованих національних інтересів.
Протягом малоефективних економічних реформ 1991-2010рр. виникла та існує значна кількість проблем економічного та соціального характеру, які в комплексі суттєво впливають на стан економічної безпеки. Насамперед до цих проблем слід віднести науково необґрунтовану реструктуризацію та хаотичне реформування галузей народного господарства, неконтрольовані і неефективні приватизаційні процеси, що призвели до величезної зовнішньої заборгованості, руйнування стабільних зв’язків і традицій в освіті, медицині, культурі та правоохоронній системі. На мою думку, саме ці та інші негативні явища, які відбувалися і відбуваються в Україні, ставлять економічну безпеку нашої країни під загрозу, демонструючись значним падінням виробництва, збільшенням економічної залежності від інших держав та міжнародних організацій, масовим збідненням населення через некерованість інфляції, відтоком розумового потенціалу нації та погіршенням демографічної ситуації в країні.
Україна є державою, яка межує з 7 країнами, це означає те, що важливим є визначення ступеня залежності основних засобів забезпечення економічної безпеки України від специфіки здійснення зовнішньоекономічної політики та транскордонного співробітництва з цими країнами. На даному етапі відносини між країнами-сусідами є специфічними, так як їх можна розділити на три основні напрями реалізації: 1) співробітництво, яке відбувається на кордонні України з країнами членами ЄС; 2) співробітництво у пострадянському прикордонні з колишніми радянськими республіками; 3) Прибережна співпраця між Україною та Туреччиною. [2, C.94
У сучасному глобалізованому світі власна безпека становить визначальну складову політики кожної держави. Я вважаю, що доцільним для вирішення проблем національної економічної безпеки необхідно проаналізувати внутрішні та зовнішні чинники впливу на економіку.
Щодо внутрішніх чинників вирішального значення для забезпечення економічної безпеки України набуває державна структурна політика та її інституційне забезпечення. Насамперед це означає оптимізацію форм власності, проведення науково обґрунтованої і досконалої податкової реформи та формування прошарку ефективних власників і стратегічних власників. Світовий економічний досвід доводить, що організаційно-інвестиційною базою цих процесів є макротехнології і міжгалузеві виробничі комплекси. Саме вини є передумовою конкурентоспроможної структурно-промислової політики.
Зовнішні чинники значного впливу на економічну безпеку країни стосуються всіх сфер зовнішньоекономічної діяльності України – торгівлі, інвестування, кредитування, а також трудової міграції. На сьогодні ¾ експорту України становлять товари, які є або сировиною, або напівфабрикатами з невисокою доданою вартістю. Тому на реалізацію таких товарів не впливає технологічний рівень виробництва та якісні характеристики конкурентоспроможності. [5]
Погіршення умов зовнішньої торгівлі України у 2009 році свідчить про збільшення диспаритету між експортними та імпортними цінами. Аналіз динаміки індексу умов зовнішньої торгівлі України показав, що до 2000 року умови торгівлі були сприятливими, далі почалася негативна тенденція, у 2006 році індекс дорівнював 0,84, у 2007 році він дещо підвищився через зростання світових цін на металургійну продукцію, у 2008 році – знову пішов вниз. Але на початку 2010 року у зв’язку з пожвавленням світового попиту на вітчизняну продукцію обсяги експорту збільшились на 24,6%, імпорту – на 20,7%, що дозволило скоротити від’ємне сальдо, яке відображає наявність проблем із рівнем конкурентоспроможності національних товарів (робіт, послуг), та дещо підвищити коефіцієнт покриття та індексу умов торгівлі. [1, C.22]
Слід зазначити, що між структурою зовнішньої торгівлі країни та рівнем її соціальної безпеки, що вимірюється індексом людського розвитку, існує зв'язок. Згідно зі Звітом Human Development Report 2010 Україна посіла 75-те місце, як країна з середнім рівнем людського розвитку, серед 182 країн світу. Таким чином випливає ще одна проблема економічної безпеки – трудова міграція, в пошуках кращих умов життя та більш високооплачуваної роботи. Згідно з результатами соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, на роботу за кордон хоча б раз виїжджали близько 10% дорослого населення України. [4]
На сьогоднішній день Україна є однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі. Незважаючи на те, що з розвитком української економіки покращилася ситуація на ринку праці і підвищився рівень життя населення, до європейських стандартів все ще далеко. Залишається значним розрив у рівнях оплати праці в Україні та зарубіжних країнах (особливо у перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом), що спонукає українських громадян шукати роботу за кордоном. Трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від заробітної плати заробітчан. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу. Щорічно в країну від мігрантів надходить 4,5млрд.дол. на рік, що перевищує суму іноземних інвестицій. Але лише 3,6% заробітчан організовують власну справу.
На мою думку, важливим зовнішнім впливом на національну економічну безпеку є специфіка обсягів і структура іноземного інвестування. Насамперед потрібно розглядати якість інвестування. По-правильному інвестиції повинні залучатися у перспективні й пріоритетні господарські проекти, які виробляють конкурентоспроможні товари. Якщо це не реалізовувати на практиці, то в Україні і надалі випускатиметься нерентабельна продукція, наприклад хімічна та металургійна промисловості, які надходять на малоприбуткові ринки переважно через бартерні схеми.
Необхідно сказати, що у більшості секторів економіки спостерігається тенденція до нарощування заборгованості, тобто країна повертає іноземним кредиторам менше ніж позичає. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому складають значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни. Зростання рівня нагромадження зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікають на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості. Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають на всі сторони економічного життя країни. На сьогоднішній день зовнішня заборгованість на одного жителя України перевищила $268.
Але поряд з усіма проблемамиУкраїні є кому і чому протегувати. Мінеральна сировина, що добувається в Україні, оцінюється в 2,9-3,8 % світових запасів і в більш $15млрд. Навіть у теперішньому стані вітчизняна промисловість виробляє 5% світової мінеральної сировини і продукції її переробки. Серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140, АН-38, які вважають найперспективнішими моделями XXI століття, реалізація унікального міжнародного проекту – програми ракетно-космічного комплексу “морський старт” і “Глобал стар”, де застосовується вітчизняні ракетоносії “Зеніт” і “Циклон”. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. В промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників і 7,7 тис. кандидатів та докторів наук. [6]
Один з батьків теорії постіндустріального суспільства Даніель Белл виділяє технологічні “сходи”, по яким піднімаються країни у своєму економічному розвитку. По Беллу, ці «сходи» складається з таких щаблів: 1) ресурсна база (сільське господарство і гірничодобувна промисловість) ; 2) легка промисловість (текстильна, взуттєва й ін); 3) важка промисловість (металургія, суднобудування, автомобілебудування, машинобудування); 4) високі технології (вимірювальні прилади, оптика, мікроелектроніка, комп'ютери, телекомунікації); 5) галузі, що базуються на наукових досягненнях майбутнього – біотехнології, матеріалознавстві, космічних дослідженнях». [3, C.378]
Я вважаю, що Україна має всі підстави для реалізації нової економічної парадигми з огляду на наявність потужного внутрішнього технологічного потенціалу. Саме від того, наскільки правильно визначені національні інтереси і наскільки послідовно та рішуче державне керівництво їх відстоює у внутрішніх і зовнішніх стосунках, залежить добробут нації та стан її національної безпеки.
Список використаних джерел:
1. Диверсифікація структури зовнішньої торгівлі України в контексті економічної безпеки держави / Л. Г. Шемаєва // Проблеми науки. – 2011. - №3. – С. 20-26.2. Дмитриченко Л. И. Государственное регулирование экономики: методология и теория. Монография. – Донецк: УкрИТЭК, 2008. – 330 с.
3. Транскордонне співробітництво в контексті економічної безпеки України / І. М. Чучка, Р. І. Молдавчук // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №9(111). – С. 92-98.
4. Human Development Report 2007/2008, Програма розвитку і Організації Обєднаних Націй [http://hdr.undp.org/en/media/HDR_2010_RU_complete.pdf].
5. http://www.ukrexport.gov.ua
6. http://www.ukrstat.gov.ua
