к.е.н., доцент кафедри економіки та підприємництва
Волинського інституту імені В. Липинського МАУП
ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ЗЕМЛІ
В останні роки в Україні все більше уваги приділяється методам оподаткування землі. Це питання є дискусійним. Тут існує два основних аспекти: політичний – щодо купівлі-продажу землі та економічний – щодо необхідності визначення вартості землі, методів оподаткування власників і користувачів, а також пошуку підходів до державного регулювання питань оподаткування земельних ділянок. Не будемо брати до уваги політичний аспект, а детальніше зупинимось на економічному питанні оподаткування землі в Україні.
Роль податків визначається метою і завданнями державного регулювання на кожному етапі розвитку національної економіки. Цим визначається і пріоритет певних функцій податків. Податки є універсальним інструментом державного регулювання соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якого можуть бути реалізовані різні цілі.
Закон України «Про плату за землю» та новий Податковий кодекс України проголошують, що використання землі в Україні є оплатне [1, 2].
Метою введення в Україні плати за землю є стимулювання раціонального використання, охорони й освоєння земель та підвищення родючості ґрунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання, забезпечення розвитку інфраструктури в населених пунктах, а також формування спеціальних фондів фінансування відзначених заходів.
Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів, оскільки встановлюється у вигляді фіксованих платежів за одиницю земельної площі в розрахунку на рік.
Участь держави у регулювання економіки при проведенні податкової політики здійснюється за допомогою таких податкових інструментів, як: податкова ставка, податкова пільга, податкова база та інші. Держава використовує при цьому як прямі, так і непрямі методи використання податкових інструментів.
Характерним прикладом прямого впливу на процеси регулювання і стимулювання є повне або часткове звільнення від податків через систему пільг чи преференцій. Повне звільнення від сплати податку використовується державами, як правило, для розвитку нових галузей економіки чи сфер діяльності, для стимулювання інвестицій в окремих регіонах країни. Такі пільги практикують запроваджувати в середньому на 3-5 років. У вітчизняній податковій політиці початку економічних реформ 90-х років було передбачено повне звільнення від податку на прибуток протягом двох років спільних підприємств з іноземним капіталом, що сприяло притоку в Україну прямих іноземних інвестицій. Вже пізніше в податковій практиці використовували таку форму звільнення від податків, як інвестиційний податковий кредит.
Щодо органів місцевого самоврядування, тут вони мають право встановлювати податкові пільги із земельного податку у вигляді часткового звільнення на певний строк, відстрочки виплати, зниження ставки земельного податку для окремих платників у межах суми податку, що залишається в розпорядженні відповідного місцевого органу.
Таким чином, проведенню активної податкової політики сприяє те, що законодавство встановлює численні і різноманітні підстави надання податкових пільг, пов’язаних із видами і формами діяльності окремих суб’єктів господарювання.
Податкові пільги, що застосовуються у світовій практиці оподаткування, важко систематизувати, оскільки вони можуть бути встановлені в будь-яких випадках, коли є зацікавленість держави в розвитку підприємницької діяльності і готовність стимулювати чи, навпаки, не стимулювати визначені галузі економіки, окремі регіони чи сфери господарювання. Надаючи платниками податків ті чи інші податкові пільги, держава, перш за все, активізує вплив податкового регулятора на різні економічні процеси.
Форми на способи надання пільг постійно змінюються і розвиваються. До найбільш типових форм використання податкових пільг відносять: повне або часткове звільнення прибутку (доходу) фізичної чи юридичної особи від оподаткування, застосування зменшеної податкової ставки, повне або часткове звільнення від податку певного виду діяльності, звільнення від податку окремих соціальних груп, відстрочка або розстрочка платежу тощо.
Отже, роль податків визначається насамперед тим, що за їх рахунок відбувається формування основної дохідної частини бюджету. Разом з тим, від їх обґрунтованості та розміру багато в чому залежить мотиваційний механізм агентів ринку, оскільки податки прямо впливають на фінансовий стан суб’єктів господарювання, їх здатність до накопичення та інвестування коштів. У конкретних економічних умовах той чи інший метод державного регулювання має основний характер, що дозволяє повніше реалізувати основну мету розвитку національної економіки. На сьогодні саме фіскально-бюджетне регулювання має стати пріоритетним, оскільки воно дозволить досягти зростання ефективності суспільного виробництва і повніше реалізувати всі інші непрямі методи економічного регулювання з боку держави. Слід зазначити, що й заходи прямого економічного державного регулювання в цілому неможливі без здійснення продуманої податкової політики. Але тут існує й зворотний зв'язок. Так, цільове фінансування, що здійснюється, перш за все, за рахунок держбюджету, а також за рахунок державних позабюджетних фондів, передбачає насамперед наявність відповідних джерел фінансування, а основою формування їх доходної частини, як відомо, виступають податки.
Література
1. Закон України “Про плату за землю” № 2535-XII від 03.07.1992 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 38. – Ст. 560.
2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2011. – № 13-14. – Ст. 112.
Повар Ксенія Владиславівна,
Львівський національний університет ім. І. Франка
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Встановлено, що функції держави в процесі регулювання інвестиційної діяльності в умовах України виконуються дещо однобічно, тому активне державне регулювання інвестиційної діяльності є життєво необхідним в країнах з перехідною економікою, що перебувають у стані системної кризи, оскільки пожвавлення ділової інвестиційної активності є невід’ємною умовою початку виходу з кризи.
Сформульовано пропозиції з підвищення інвестиційної привабливості української економіки та активізації процесів інвестування, які базуються на запропонованих організаційно-економічних механізмів державного регулювання і планування залучення інвестицій у виробничу сферу регіону.
Реалізація проектів залучення інвестицій відбувається найбільш ефективно за умови активізації фактора державного регулювання даного процесу. У зв'язку з цим організаційно-економічний механізм планування залучення інвестицій вимагає планування заходів щодо розробки і впровадження методів державного регулювання, що містить у собі розробку стратегії програм і планів, норм і нормативів, квот, митних і інших тарифів, субсидій і пільг, стандартів і сертифікатів, податків і кредитів, цін і гарантій, а так само розробку інституціональних і організаційних структур і законодавчих актів по цінних паперах.
Однією зі специфічних особливостей регіонів, що накладають свій відбиток на інвестиційну діяльність, є транскордонне співробітництво. Особливого значення воно набуває враховуючи курс України на зближення та подальший вступ до ЄС. Це фактично той фактор, що сприяє адаптації частини регіонів України (західних прикордонних областей) до європейських умов. Відповідно особливої ваги і набувають дослідження інвестиційної діяльності як джерела соціально-економічного розвитку в умовах наявності транскордонних зв’язків.
Основним завданням у цій сфері є підвищення дієвості та ефективності транскордонного співробітництва. Під ефективністю розуміється підвищення рівня соціально-економічного розвитку прикордонного регіону, що бере участь у транскордонному співробітництві. Для цього необхідно залучати іноземні інвестиції та реалізовувати спільні проекти. Це вже є наслідком транскордонних відносин, тобто, необхідно передбачити у транскордонних відносинах курс на залучення коштів іноземних інвесторів. Для цього замало лише покращувати добросусідські відносини.
Важливим напрямком розвитку транскордонного співробітництва є формалізація транскордонних відносин. Для цього створюються єврорегіони – найпоширеніша форма транскордонних об'єднань. Інвестиційні процеси в єврорегіонах мають певні особливості та переваги, а саме:
– наявність регіональних угод між прикордонними регіонами країн-сусідів;
– фінансування цих угод на кордоні може взяти на себе ЄС;
– враховуючи близькість кордону та наявність на українській стороні надлишку робочої сили, необхідно створювати виробництва на давальницькій сировині (прикладом можуть бути АТ «Весна» та концерн «Леоні»);
– можливості щодо впровадження спільних інвестиційних проектів з прикордонними територіями сусідніх країн;
– застосування узгодженої екологічної політики тощо.
Транскордонне співробітництво полегшує сам процес налагодження зв'язків між іноземними інвесторами та потенційними об'єктами інвестування, а також стимулює вирішення спільних проблем у прикордонних територіях. А для того, щоб іноземні інвестори прийшли в прикордонні регіони України, необхідно також створити сприятливі умови.
Дієвим кроком щодо активізації інвестиційної підтримки, насамперед у західних прикордонних областях, які мають відіграти стратегічно важливу роль у адаптації України до умов ЄС, має стати створення Банку розвитку транскордонного співробітництва. Це дасть можливість підвищити привабливість фінансування програм розвитку транскордонного співробітництва (зокрема щодо розвитку прикордонної інфраструктури) шляхом удосконалення контролю за коштами, виділеними європейськими та вітчизняними установами на розвиток транскордонної співпраці та зменшення витрат на проведення фінансових операцій (Банк має здійснювати фінансові операції з обслуговування транскордонних взаємовідносин за нижчою, ніж в інших установах, ставкою). Ще однією перевагою створення такої установи є отримання джерела постійного фінансування та кредитування прикордонних проектів за відносно невисокими процентними ставками. Створення такої інституції посилить транскордонну співпрацю з прикордонними територіями сусідніх з Україною країн ЄС та слугуватиме фактором адаптації західних прикордонних регіонів держави до умов Європейського Співтовариства.
Засновниками такого банку можуть бути: Європейський інвестиційний банк (або інша європейська фінансова установа); місцеві органи влади Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Волинської областей; регіональні органи влади прикордонних до України територій Польщі, Словаччини та Угорщини; Уряд України; українські та зарубіжні фінансові установи.
Банк розвитку транскордонного співробітництва має виконувати такі завдання:
– проведення інвестиційних операцій на прикордонних з ЄС територіях за кошти європейських установ;
– кредитування транскордонних та прикордонних проектів;
– обслуговування торговельних операцій на прикордонних територіях;
– обслуговування пунктів перетину кордону (в перспективі);
– фінансування проведення транскордонних презентацій них заходів;
– фінансування програм з обміну досвідом;
– пріоритетне фінансування / кредитування проектів з облаштування прикордонної інфраструктури.
Фундація такого банку може стати стратегічним фактором підвищення конкурентоспроможності економіки регіону, а відтак – розвитку західних прикордонних областей України, механізмом акумуляції та ефективного, доступного фінансування інвестиційних проектів на прикордонних територіях.
Передумовами збільшення інвестицій у прикордонних регіонах України є тісна співпраця органів місцевої влади з владними структурами сусідніх держав.
Важливими заходами є розробка та реалізація централізованих пільг для прикордонних регіонів України, особливо тих, які відстають у економічному розвитку. Вагомими пільгами повинно стати:
- надання податкових канікул при сплаті податку на прибуток та розширення складу валових витрат підприємства;
- розробити пільги при сплаті місцевих податків і зборів для тих зовнішніх чи внутрішніх інвесторів, які зможуть забезпечити запланований обсяг виробництва, експортних поставок, нових робочих місць та прибутків у планових періодах.
- розробити бізнес-плани, які повинні передбачати розрахунок основних економічних показників суб’єкта господарювання в плановому періоді та необхідну суму коштів для досягнення запланованих результатів.
Список використаних джерел:
1. Балян А.В. Міжрегіональне та транскордонне співробітництво України за умов розширення Європейського Союзу / А.В. Балян. – Ужгород : Ліра, 2005. – 325 с.
2. Софіщенко І. Співробітництво Україна – ЄС: особливості сучасного етапу та можливості для територіальних адміністративних одиниць / І. Софіщенко // Економічний часопис-ХХІ. – 2009. – № 1/2. –С. 32–37.
3. Веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www/ukrstat.gov.ua.
4. Веб-сторінка Головного управління статистики у Волинській області [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.lutsk.ukrstat.gov.ua/
5. Веб-сторінка Головного управління статистики у Закарпатській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stat.uz.ua/
6. Веб-сторінка Головного управління статистики у Івано-Франківській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stat.if.ukrtel.net/
7. Веб-сторінка Головного управління статистики у Львівській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stat.lviv.ua
8. Веб-сторінка Головного управління статистики у Чернівецькій області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.oblstat.cv.ukrtel.net/.
аспірант, Національний гірничий університет,
асистент кафедри економічної теорії та основ підприємництва,
МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В основу державного регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності було покладено такі принципи:
В якості основних принципів державного регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності повинні розглядатись такі положення:
- встановлення ролі держави як гаранта підтримки сприятливих умов фінансово-господарської діяльності інвесторів;
- перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
- публічність інвестиційної політики;
- ліквідація бар’єрів входу на ринок;
- створення рівних умов конкурентної боротьби між усіма інвестораим незалежно від форми власності;
- відмова від практики надмірного втручання і справи бізнесу;
- усунення протиріч нормативно-законодавчої бази, що регулює інвестиційні та інноваційні процеси;
- створення сприятливих умов нарощування інвестиційного та інноваційного потенціалу підприємств шляхом зниження податкового тягаря;
- розширення змішаного фінансування інвестиційних процесів;
- запровадження системи страхування інвестицій.
До основних методів державного регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності відносять прямі та непрямі методи. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.
До прямих методів державного регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності відносяться:
1) цільові програми розвитку промисловості, сільського господарства, ін.. галузей;
2) бюджетні та позабюджетні фонди;
3) прямі капітальні державні вкладення;
4) державні стандарти і норми;
5) квотування та ліцензування;
6) контрольні пакети акцій;
7) стимулювання попиту та регулювання цін;
8) державне фінансування НДДКР;
11) субсидування витрат підприємств на патентування винаходів за кордоном;
12) розвиток програм забезпечення трудовими ресурсами;
13) створення найбільш сприятливих зон для інвестиційної та інноваційної діяльності;
Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.
До непрямих методів державного регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності відносяться:
1) податкові ставки та стимулююче пільгове оподаткування;
2) податкові канікули;
3) пільгові ставки по позикам;
4) прискорена амортизація;
5) кредитні заходи стимулювання експорту:
- надання прямих експортних кредитів;
- рефінансування експортних кредитів;
- страхування експортних кредитів;
- державні гарантії кредитів на розвиток пріоритетних виробництв;
5) інвестиційний податковий кредит;
6) створення пільгових продуктів для інвесторів спільно з організаціями фінансової інфраструктури;
10) гарантії та пільги кредитним установам, що надають інвестиції.
Таким чином, можна зазначити, що ефективне використання методів прямого та непрямого регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності має сприяти активізації інвестиційних та інноваційних процесів, створенню умов для реструктуризації вітчизняного виробництва на інвестиційній основі, нарощуванню випуску конкурентоспроможної продукції, інтеграції України в світове господарство.
Список використаних джерел
1. Мартиненко В.П. Податкова політика України та її вдосконалення з метою активізації інвестиційної діяльності // Формування ринкових відносин в Україні. №2(81), 2008. – С. 46-51.
2. Мельник В.М., Мельничук Г.С. Вплив бюджетно-податкового регулювання на розвиток промислового виробництва в Україні // Фінанси України. №12, 2008. – С.44-52.
3. Панченко В.І. Податкова політика як засіб впливу на фінансово-економічні процеси в Україні // Актуальні проблеми економіки. №9(63), 2006.- С. 94-99.
