аспірантка кафедри «Фінансових ринків»
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
ЕФЕКТИВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Сучасна економічна теорія приділяє значну увагу дослідженню ефективності ринку цінних паперів. Адже результати аналізу визначають можливість спекулятивних операцій на ринку, доцільність вибору пасивної чи активної стратегії, застосовуваність результатів розрахунків на основі моделі оцінки капітальних активів (CAPM). Зазначимо, що питанню підтвердження чи, навпаки, спростування [3,4] гіпотези ефективності ринків цінних паперів для різних країн присвячені праці багатьох учених. При цьому остаточної відповіді на це питання не сформовано.
Гіпотеза ефективного ринку (Efficient Market Hypothesis, EMH) стверджує, що фінансовий капітал обертається з метою досягнення тих норм прибутку, які є найбільш привабливими для інвесторів, і що згідно з цим принципом, ціна на цінні папери в будь-який момент часу «повною мірою відображає всю інформацію, доступну на той момент», тому неможливо було б заробити послідовний економічний прибуток за рахунок торгівлі на основі наявної інформації.[1]
Гіпотеза ефективного ринку (Efficient Market Hypothesis, EMH) стверджує, що фінансовий капітал обертається з метою досягнення тих норм прибутку, які є найбільш привабливими для інвесторів, і що згідно з цим принципом, ціна на цінні папери в будь-який момент часу «повною мірою відображає всю інформацію, доступну на той момент», тому неможливо було б заробити послідовний економічний прибуток за рахунок торгівлі на основі наявної інформації.[1]
Основи даної теорії були закладені в 60-х рр. ХХст. у праці науковців М.Башельє та М.Кендалла. У дослідженні Ю.Фами [2] «ефективним» визначається той ринок, на якому конкурують між собою велика кількість охочих максимізувати прибуток, намагаючись для цього передбачити майбутню ринкову вартість окремих цінних паперів, де важлива інформація перебуває майже у вільному доступі для всіх учасників.
Найбільшої популярності як серед учасників ринку цінних паперів, так і серед науковців, теорія ефективного ринку набула в США. Дослідженням гіпотези ефективності та можливостей її застосування, окрім уже названих зарубіжних учених, займалися В.Блок, З.Боді, Г.Джонс, І.Іванченко, А.Каулес, А.Маркус, Б.Малкіель, М.Міллер, Я.Міркін, В.Наливайський, Ф. Фабоцци, Дж. Хьорт. Серед вітчизняних дослідників слід виокремити праці Н.Дегтярьової, М.Назарчука, О.Мозгового, В.Суторміної, В.Шапрана.
З метою оцінки ефективності українського ринку нами вибрано значення індексу ПФТС за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року [7]. Виокремлюють три форми ефективності ринку: слабка, напівсильна, сильна. Оскільки сильна форма ефективності передбачає наявність слабкої, у рамках даного дослідження ми протестуємо вітчизняний ринок цінних паперів саме на наявність слабкої форми ефективності.
Слід наголосити, що наразі автором не було виявлено чіткої систематизації методів для проведення оцінки ефективності. Загалом, методи, що використовуються, можна розділити на дві групи: 1) методи, в основі яких лежить побудова регресійного аналізу, 2) методи непараметричної статистики.
Зміна ціни відповідно до гіпотези ефективного ринку описується як броунівський рух. Для визначення наявності випадкового блукання значень індексу доцільно розрахувати кореляцію. На основі проведення автокореляційного аналізу за 2006-2010 рр. було отримано наступні результати: спостерігається значна кореляція значень індексу в 2007-2009 рр. і слабка форма взаємозв’язку в 2006 і 2010 рр. Наявність значної кореляції, позитивної чи негативної, свідчить про існування зв’язку дохідності з попередніми значеннями. Автокореляційний аналіз показує, що зміна послідовних щоденних значень приростів фондового індексу у 2006 та 2010 рр. відбувається під впливом різних випадкових факторів.
Зміна ціни відповідно до гіпотези ефективного ринку описується як броунівський рух. Для визначення наявності випадкового блукання значень індексу доцільно розрахувати кореляцію. На основі проведення автокореляційного аналізу за 2006-2010 рр. було отримано наступні результати: спостерігається значна кореляція значень індексу в 2007-2009 рр. і слабка форма взаємозв’язку в 2006 і 2010 рр. Наявність значної кореляції, позитивної чи негативної, свідчить про існування зв’язку дохідності з попередніми значеннями. Автокореляційний аналіз показує, що зміна послідовних щоденних значень приростів фондового індексу у 2006 та 2010 рр. відбувається під впливом різних випадкових факторів.
Для досліджуваних даних було проведено регресійний аналіз індексу ПФТС і отримано наступні значення коефіцієнту детермінації: 0,88, 0,96 і 0,87 у 2007-2009рр., у 2006 і 2010 рр. – 0,20 і 0,12 відповідно.
Відповідно до гіпотези ефективного ринку (EMH) та враховуючи результати проведеного дослідження, можемо зробити наступні припущення: 1) у 2006 та 2010 рр. вітчизняний ринок цінних паперів мав слабку форму ефективності, 2) протягом 2007-2009рр. український ринок цінних паперів мав ознаки неефективного, що могло бути спричинено прагненнями окремих учасників «перемогти» ринок, порушуючи правила справедливої гри; або порушувалися умови однакового ступеня доступу всіх учасників до інформації; або ціни активів не цілком або некоректно відображали всю доступну та доречну ринкову інформацію.
Список використаних джерел:
1. Michael J. Dempsey. A Multidisciplinary Perspective on the Evolution of Corporate Investment Decision Making. // Accounting, Accountability & Performance. – Volume 9, Number 1, 2003.2. Eugene F. Fama. Random Walks in Stock Market Prices // Financial Analysts Journal, September/October, 1965. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chicagobooth.edu/faculty/selectedpapers/sp16.pdf.
3. Michael S. Rozeff and William R. Kinney, Jr. Capital market seasonality: The case of stock returns // Journal of Financial Economics. – Volume 3, Issue 4, October 1976. – p. 379-402.
4. Philip S. Russel and Violet M. Torbey. The Efficient Market Hypothesis on Trial: A Survey. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.westga.edu/~bquest/2002/market.htm
5. Моисеев С. Гипотеза эффективного рынка // Валютный спекулянт. – №10. – 2003. – C.28-31.
6. Наливайский В., Иванченко И. Исследование степени эффективности российского фондового рынка // Рынок ценных бумаг. – № 15(270). – 2004. – С. 46–48.
7. ПФТС: фондова біржа. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pfts.com/uk/
Шендер Анна Романівна
аспірант Інституту регіональних досліджень
НАН України (м. Львів)
Особливості функціонування механізму ринку освітніх послуг на сучасному етапі розвитку економіки
Механізм будь-якого ринку включає в себе взаємодію чотирьох елементів: попиту, пропозиції, ринкової ціни та конкуренції. Під ринком освітніх послуг (РОП) ми розуміємо сукупність навчальних закладів, які надають освітні та науково-освітні послуги (пропозиція послуг) та споживачів їхніх послуг (школярі, студенти, аспіранти, докторанти, батьки абітурієнтів, громадські організації тощо), а також державних дій, здебільшого регуляторних (щодо нормативного забезпечення, фіскальної політики, фінансування, акредитації, ліцензування ВНЗ, затвердження переліку спеціальностей та квотування підготовки студентів за кожним з напрямів підготовки тощо).
Попит – це потреба в певному товарі, підкріплена грошима [4]. Особливістю ринку освітніх послуг є те, що попит формують не лише безпосередні споживачі (самі студенти), оскільки вони рідко є платоспроможними, але й держава, що здійснює певний обсяг держзамовлення, та батьки абітурієнтів, котрі часто оплачують навчання та впивають на вибір тієї чи іншої професії. Наприклад, нещодавно Міністерством освіти і науки, молоді та спорту було прийняте рішення про скорочення держзамовлення, особливо на так званих престижних спеціальностях (юристи, економісти). Остаточні цифри ще не називаються, але планується підготовку бакалаврів зменшити на 42% у порівнянні з 2010 роком [6].
Попит – це потреба в певному товарі, підкріплена грошима [4]. Особливістю ринку освітніх послуг є те, що попит формують не лише безпосередні споживачі (самі студенти), оскільки вони рідко є платоспроможними, але й держава, що здійснює певний обсяг держзамовлення, та батьки абітурієнтів, котрі часто оплачують навчання та впивають на вибір тієї чи іншої професії. Наприклад, нещодавно Міністерством освіти і науки, молоді та спорту було прийняте рішення про скорочення держзамовлення, особливо на так званих престижних спеціальностях (юристи, економісти). Остаточні цифри ще не називаються, але планується підготовку бакалаврів зменшити на 42% у порівнянні з 2010 роком [6].
Пропозиція на ринку освітніх послуг являє собою певну кількість місць на певних напрямках підготовки, на які може претендувати споживач в певний період часу за запропонованими цінами. Пропозицію формують постачальники освітньої послуги – вищі навчальні заклади, при чому також за участю держави, котра визначає обсяг можливої кількості студентів на кожному напрямі, а також сам перелік спеціальностей для кожного ВНЗ. Особливістю саме цього ринку є те, що споживач не може просто отримати послугу, заплативши за неї її ціну. Йому необхідно спочатку проявити свою готовність до навчання (відповідний рівень знань), склавши тест.
Ціна освітньої послуги також відрізняється від інших цін, зважаючи на специфічність послуги, яка проявляється в тому, що вона розтягнена у часі. Ціна на освітню послугу визначається за рік, терміном на 4 роки (для підготовки бакалавра) і протягом цього часу практично не змінюється, що не характерно для жодної іншої послуги. Зазвичай ціна формується не лише на основі визначення собівартості послуги та прибутку, але й врахування престижності того чи іншого ВНЗ. Наприклад, вартість підготовки фахівця за спеціальність менеджмент на 2011 рік становить: у ЛНУ ім..І.Франка 8146 грн., у ЛКА – 7700, в Львівському інституті МАУП – 5200грн. (Для порівняння у Харківському національному економічному університеті – 8420, у Донецькому національному університеті – 13500, у Київському національному університеті – 16230) [1].
Конкуренція – це суперництво між ВНЗ за найвигідніші умови виробництва та реалізації послуг. Тобто, для того, щоб мати можливість зберігати ціну за послуги на високому рівні, необхідно бути впевненим і у високій якості послуг, що надаються. У випадку ринку освітніх послуг носієм послуги виступає викладач, з його високим професійним рівнем, котрий разом із відповідним матеріально-технічним забезпеченням визначає якість освітньої послуги. Хоча за період незалежності України країну залишили 675 докторів наук: з 1991 до 2001 року – 500, у 2001-2006 рр. – 96, у 2007 р. – 4 та у 2008 р. – 8 [7], і здавалося, що ВНЗ з відносно невеликим контингентом досить важко знайти працівника з необхідним рівнем кваліфікації, зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів, проте такі ВНЗ виходять із ситуації, залучаючи на роботу потрібних викладачів на засадах сумісництва.
В умовах демографічної кризи між ВНЗ значно загострюється конкуренція за самого студента. Починаючи з 1990 року, протягом наступних десяти років народжуваність в Україні зменшилася майже вдвічі (з 657,2 до 376,4 тис. осіб) [2]. Лише у 2002 році почалося зростання, порівняно з попереднім роком (рис.1).
Рис. 1. Чисельність народжених в Україні у 1990-2009 рр. [2]
Прогнозні оцінки вказують, що кількість абітурієнтів з кожним роком зменшується, а найменше число осіб, віком 17 років припаде на 2018 рік. Тому поряд із ціновою конкуренцією ВНЗ слід активніше використовувати нецінові методи та переваги Болонського процесу, а саме заохочувати навчання іноземних студентів з країн Європи. Для цього можна проводити рекламні кампанії за кордоном, активніше співпрацювати з іноземними ВНЗ, наприклад, проводити спільні конференції, студентські обміни, круглі столи тощо.
РОП є специфічним видом ринку, оскільки, незважаючи на конкуренцію між ВНЗ, роль держави є досить значущою. Тому до інших складових функціонування механізму РОП відносяться правові механізми, зокрема Закон України «Про вищу освіту» №2984-III, із змінами від 19 січня 2010 р., який регулює стандарти вищої освіти, управління, фінансово-економічні відносини, організацію навчального процесу, підготовку наукових працівників, міжнародне співробітництво, наукову і науково-технічну діяльність ВНЗ. Відповідно можна виокремити механізм управління РОП. Згідно вищевказаного Закону, управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється: спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, власниками вищих навчальних закладів, органами громадського самоврядування. А безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо [3].
Список використаних джерел:
1. Вступ до вищих навчальних закладів України III-IV рівнів акредитації [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.vstup.info/2010/
2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] – режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/
3. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.osvita.org.ua/pravo/law_05/part_06.html
4. Ю.В.Ніколенко Основи економічної теорії [Електронний ресурс] – режим доступу: http://djerelo.com
5. Г.А. Оганян. Політична економія [Електронний ресурс] – режим доступу: http://ecolib.com.ua
6. О. Ткачук. Підсумок тижня: Міносвіти хоче суттєво скоротити держзамовлення у ВНЗ [Електронний ресурс] – режим доступу: http://24tv.ua/blogs
7. 675 докторів наук виїхали з України за останні 18 років [Електронний ресурс] – режим доступу: http://ua.for-ua.com
